Переконання, що ми маємо бути не такими, якими ми є, зазвичай є основою багатьох психологічних проблем. Особливо якщо непорозуміння стаються в сім,ї, де від нас вимагають певного поведінкового стилю, який приводить нас до дистимії (хронічно заниженої самооцінки). Як з цим справитись, ми поговоримо в даній статті.
До мене звернулась жінка 51 – го року. Звати її Олександра. Ось, що розповіла мені Олександра: «Я почуваю себе постійно розстроєною і нездатною створити в сім,ї атмосферу тепла і затишку, не можу догодити своїм родичам. Мій чоловік страждає біполярним розладом, а донька від булімії. Я не почуваю себе ні хорошою дружиною, ні хорошою мамою. З недавнього часу в мене виникли серйозні непорозуміння з чоловіком, який постійно вимагає розуміння і говорить, що я його ніколи не розумію. Коло нього я себе постійно відчуваю так, ніби я постійно помиляюсь і я не така як потрібно, не така, яку він хоче бачити. Ми з ним постійно сваримось, і наша донька дуже від цього страждає. Я звинувачую себе в тому, що моя дочка страждає від булімії, і думаю, що головна проблема в сім,ї – це я. Про це постійно говорить мій чоловік. Я себе більше не впізнаю. Не знаю, хто я і чого я хочу. Він постійно говорить, що я зла і дурна. Я просто не можу переносити ці фрустрації (незадоволення) і відчуваю хронічний душевний біль. Ми проходимо сімейну терапію, і я також в індивідуальній психотерапії, але відчуваю, що запутуюсь ще більше, чим до початку терапії. Знаю тільки, що почуваюся невпевнено, шукаю підтримки в своїх рідних, але її не отримую. Моя самооцінка дуже погіршилась. В моменти коли я веду себе спонтанно, відчуваю, що торкаюсь свого єства, але для мого чоловіка, я стаю незручна, неправильна, бо я ніколи не можу йому догодити».
Завжди відчуваю незручність, коли клієнт приходить до мене від іншого психолога, але я себе не обнадіюю, бо знаю, що від мене також можуть йти клієнти до іншого психолога. Так люди шукають порятунку від психологічних страждань.
Ми почали роботу з Олександрою з того, що наші психологічні проблеми не залежать від інших людей, а від очікувань, які ми накладаємо самі на себе. Від чого насправді залежать страждання і занижена самооцінка Олександри? Звісно, не від того, що її звинувачує чоловік в своїх проблемах і проблемах доньки. Олександра сама себе назначила відповідальною за їхній психологічний стан і має від себе нереальні очікування, бо вона не може відповідати за психологічний стан інших людей. Чоловік звинувачує у всьому її, хоча біполярний афективний розлад сам по собі дає такі симптоми, як перепади настрою, приступи депресії, або гніву і т. д. Олександра, апріорі, не може бути в цьому винною. Дочка Олександри може мати спадкові передумови до психологічного розладу, через те, що батько страдає біполярним афективним розладом. Тож, ніхто не має права в їхній сім,ї звинувачувати у всьому Олександру. Коли я це донесла до Олександри, в неї ніби «виросли крила» за її словами. Людина, яка проживає в сім,ї де її постійно звинувачують і обзивають, потребує верифікації. Верифікація – це підтвердження психологом, чи іншою людиною того, що над нею відбувається факт психологічного насилля, а також того, що людина має право цього не терпіти. Олександра має право бути собою і вільно виражати свої почуття і емоції, хоча її чоловіку це не буде подобатись.
Звісно, що коли людина залежить від думки про себе інших людей, від задоволення їхніх потреб, вона завжди буде мати занижену самооцінку, тому що догодити людині з біполярним розладом, практично неможливо. Я кожного разу під час сесій, звертала увагу Олександри на те, що коли вона буває собою, то самооцінка її одразу підвищується. Таким чином вона може подати своїй доньці приклад щасливої жінки. Чоловікові Олександри теж потрібно взяти відповідальність за свої емоції і почуття, і разом з медикаментозним лікуванням, навчитися керувати собою і бути щасливим наскільки це можливо.
Дозволяючи собі бути собою, Олександра позбулася хронічної дистимії і навіть її донька і чоловік стали більше її поважати і прислухатись до неї.